Історія справи

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 лютого 2016 року Справа № 924/1025/14 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

головуючого суддіДобролюбової Т.В.суддівГоголь Т.Г. (доповідач), Дроботової Т.Б.розглянувши у судовому засіданні за участю представників сторін: позивача: Маркітан А.В. - дов. від 04.09.15, третьої особи-1: Гапонюк В.В. - дов. від 28.12.15, третьої особи-3: Ковень В.В. - дов. від 19.01.16, відповідачів, третіх осіб-2, 4, 5, 6, 7, 8: не з'явились, повідомлені належно,

касаційну скаргуХмельницької районної державної адміністрації

на постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.15у справі№924/1025/14 Господарського суду Хмельницької областіза позовомКвартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницькийдо треті особи1.Хмельницької районної державної адміністрації 2.Головного управління Держземагентства у Хмельницькій області 1.Кабінет Міністрів України 2.Міністерства оборони України 3.Військової частини А0553 4.Управління Держземагентства у Хмельницькому районі Хмельницької області 5.Копистинська сільська рада 6. Приватне підприємство "Альбатрос-С" 7. ОСОБА_7 8. ОСОБА_8

проскасування розпорядження

Для розгляду касаційної скарги у цій справі 20.01.16 визначено колегію суддів у складі: Добролюбової Т.В. - головуючого, Гоголь Т.Г., Дроботової Т.Б.

У судовому засіданні 21.01.16 оголошувалася перерва до 02.02.16.

Квартирно-експлуатаційний відділ міста Хмельницький звернувся до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Хмельницької районної державної адміністрації про скасування розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12.05.06 "Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії з передачі земель Міністерства оборони України до земель резервного фонду Копистинської сільської ради". Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував на те, що оскаржуване розпорядження прийнято райдержадміністрацією з порушенням вимог закону щодо порядку припинення права користування землями оборони; що відповідачем не було виконано умов за яких надавалася згода на передачу такої земельної ділянки, а саме: виділення 50% земельних ділянок під індивідуальне житлове будівництво військовослужбовцям гарнізону. Позивач наголошував на тому, що припиняти право користування земельною ділянкою, яка входить до складу земель оборони, належить до повноважень Кабінету Міністрів України, проте ним відповідне рішення не приймалося. Позивач також зазначав, що використання спірної земельної ділянки не за призначенням перешкоджає виконанню першочергових завдань держави щодо проведення заходів оперативної і бойової підготовки військ. Позов обґрунтований приписами статей 13, 78, 80, 84, 90, 92, 95, 140, 141, 142, 152, 153, 155, 158 Земельного кодексу України, статті 21 Цивільного кодексу України.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23.06.15 (судді: Муха М.Є., Танасюк О.Є., Заверуха С.В.) позов задоволено. Господарський суд установив, що оспорюване розпорядження прийнято райдержадміністрацією з порушенням вимог законодавства щодо порядку припинення права користування землями оборони, за відсутності згоди уповноважених органів на таке; що оскаржуване розпорядження порушує права держави як власника землі. Водночас суд дійшов висновку про те, що позивачем не пропущено строк позовної давності та при цьому керувався приписами пункту 4 статті 268 Цивільного кодексу України в редакції від 20.12.11.

Постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.15 (судді: Маціщук А.В., Петухов М.Г., Гулова А.Г.) перевірене рішення місцевого господарського суду залишено без змін.

Хмельницька районна державна адміністрація звернулася до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення і постанову у справі та прийняти нове рішення про відмову у позові. Скаржник посилається на порушення судами приписів статті 58 Конституції України, статей 141, 142 Земельного кодексу України, статті 3 Закону України "Про збройні Сили України", статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України", статті 4 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", пункту 9 Положення про Міністерство оборони України, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 18.08.06 №1080, пункту 4 Порядку вилучення і передачі майна Збройних Сил України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.02 №1282, пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.12.97 №483, статей 4, 47, 43 Господарського процесуального кодексу України. Скаржник наголошує на відсутності підстав для визнання недійсним оскаржуваного розпорядження. Він посилається на те, що для прийняття рішення про вилучення земельної ділянки державної власності у зв'язку із добровільною відмовою землекористувача є наявність згоди Міністерства оборони України, як суб'єкта управління військовим майном, котра, як вважає скаржник, і була надана міністром оборони. Водночас, на думку скаржника, спірна земельна ділянка не передавалася у комунальну чи приватну власність та залишилася у державній власності.

Від позивача і відповідача-2 відзивів на касаційну скаргу судом не отримано.

Вищий господарський суд України, заслухавши доповідь судді Гоголь Т.Г., пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи і доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів законодавства відзначає наступне.

Господарськими судами установлено та підтверджено матеріалами справи, що згідно з актом на право користування землею від 23.12.1975 року Хмельницькій КЕЧ Хмельницького району відведено в постійне користування 2487,6 га землі. Суди також установили, що Хмельницька районна державна адміністрація у 2005 році зверталася до Хмельницької КЕЧ щодо вилучення частини земель полігону в/ч 0553 і передачі їх до земель запасу Копистинської сільської ради; що Хмельницька КЕЧ, в свою чергу, зверталася до Західного територіального квартирно-експлуатаційного управління щодо вирішення питання про вилучення зі складу земель оборони та передачу до земель запасу Копистинської сільської ради Хмельницького району земельних ділянок військового містечка 65 (військового полігону "Хмельницький") Хмельницького гарнізону у Хмельницькому районі, загальною площею 286,7884 га. Установили суди і те, що на засіданні постійно діючої комісії Міністерства оборони України розглядалося питання стосовно передачі до земель запасу земельних ділянок у військових містечках, в тому числі, земельної ділянки площею 286,79 га (військове містечко №65 м. Хмельницький), що оформлено протоколом №16. Проте, як установили господарські суди, з підтвердженням матеріалами справи, Міністерство оборони України добровільно не відмовилося від права користування зазначеною земельною ділянкою, яка відноситься до земель оборони, і відповідного рішення вказаний орган не приймав. В процесі розгляду спору господарські суди установили, що Хмельницька районна державна адміністрація розпорядженням "Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії з передачі земель Міністерства оборони України в землі резервного фонду Копистинської сільської ради" №471/06-р від 12.05.06 припинила право користування земельною ділянкою Міністерства оборони України, площею 286,79 га, із земельної ділянки, площею 2487,6 га, на території Хмельницького району. Підставою для припинення права користування спірною землею райдержадміністрацією було визначено добровільну відмову Міністерства оборони України від права користування. При цьому райдержадміністрація керувалася приписами статті 17, пункту "а" статті 141, статті 142, пункту 12 Перехідних положень Земельного кодексу України, статті 13 Закону України "Про місцеві державні адміністрації". Суди установили, що припинення права користування землею, площею 2487,6 га, за оспорюваним розпорядженням призвело до неможливості використання полігону для бойової підготовки військових частин Хмельницького гарнізону. В процесі розгляду спору господарські суди установили, що вказане розпорядження райдержадміністрації прийнято з порушенням приписів земельного законодавства щодо порядку припинення права користування земельними ділянками державної власності, наданих для потреб Збройних Сил України, та порушує права позивача як землекористувача. Водночас суди установили, що позивачем не пропущено строк позовної давності при зверненні з даним позовом. Як убачається з матеріалів справи, предметом даного судового розгляду є вимога Квартирно-експлуатаційного відділу міста Хмельницький про скасування розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12.05.06 "Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії з передачі земель Міністерства оборони України до земель резервного фонду Копистинської сільської ради". Ухвалюючи судові акти у справі, господарські суди дійшли висновку про обґрунтованість позову. Згідно з приписами статті 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Земельні ділянки кожної категорії земель, які не надані у власність або користування громадян чи юридичних осіб, можуть перебувати у запасі. Відповідно до статті 84 Земельного кодексу України (у відповідній редакції) у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності. Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, відповідно до закону. До земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать, зокрема, землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. Статтею 77 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент прийняття оспорюваного розпорядження) унормовано, що землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законодавства України. Землі оборони можуть перебувати у державній та комунальній власності. Навколо військових та інших оборонних об'єктів у разі необхідності створюються захисні, охоронні та інші зони з особливими умовами користування. Порядок використання земель оборони встановлюється законом. Згідно з приписами статті 14 Закону України "Про Збройні Сили України" (у відповідній редакції) земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належить їм на праві оперативного управління. За приписами статті 1 Закону України "Про використання земель оборони" землями оборони визнаються землі, надані для розміщення і постійної діяльності військових частин, установ, військово-навчальних закладів, підприємств та організацій Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України. Відповідно до пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими земельними ділянками, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 22.12.97 №483, за відсутністю потреби або за закінченням терміну користування землі, надані для потреб Збройних Сил України, підлягають передачі місцевим органам влади згідно з статтею 27 Земельного кодексу України. Передача земель місцевим органам влади проводиться за згодою Міністра оборони України або за його дорученням начальником розквартирування військ та капітального будівництва - начальником Головного, управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України. Як вже зазначалося, позивач просив скасувати розпорядження Хмельницької районної державної адміністрації №471/06-р від 12.05.06 "Про припинення права користування земельною ділянкою та призначення комісії з передачі земель Міністерства оборони України до земель резервного фонду Копистинської сільської ради". Припинення прав на землю унормовано Главою 22 Земельного кодексу України. Згідно з приписами статті 141 Земельного кодексу України (в редакції на час ухвалення спірного розпорядження) підставами припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, добровільна відмова від права користування земельною ділянкою (пункт "а"). Дослідивши усі обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, судами попередніх інстанцій установлено, що Міністерство оборони України добровільно від права користування спірною земельною ділянкою державної власності оборонного значення (як то передбачено наведеними приписами законодавства) не відмовлялося, згоди на передачу такої земельної ділянки до земель запасу селищної ради не надавало, і відповідних рішень про таке не приймало. Отже, як установили суди, з підтвердженням матеріалами справи, підстави для припинення права постійного користування землею оборони за оспорюваним розпорядженням (добровільна відмова від права користування землею - пункт "а" статті 141 Земельного кодексу України) були відсутні. Господарські суди попередніх інстанцій установили, що оспорюване розпорядження прийнято з порушенням вимог наведеного законодавства, і порушує право позивача на користування земельною ділянкою оборонного значення, та є незаконним. Статтею 43 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" встановлено, що акти місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції України, законам України, рішенням Конституційного Суду України, актам Президента України та Кабінету Міністрів України або інтересам територіальних громад чи окремих громадян, можуть бути оскаржені до органу виконавчої влади вищого рівня або до суд. Згідно з приписами статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, невідповідність акта вимогам законодавства та порушення у зв'язку з прийняттям цього акта (розпорядження) прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі є підставою для визнання недійсним цього розпорядження. Зважаючи на те, що судами установлені обставини, з якими законодавство пов'язує визнання недійсним розпорядження органу виконавчої влади, колегія суддів погоджується із висновками судів про обґрунтованість позову. Доводи касаційної скарги не можуть бути підставою для скасування судових актів у справі, оскільки вони спростовуються обставинами установленими судами попередніх інстанцій; усі доводи, на які посилався скаржник, звертаючись з касаційною скаргою, були розглянуті судом апеляційної інстанції з відповідною оцінкою. Також доводи скаржника ґрунтуються на його незгоді з оцінкою зібраних у справі доказів, між тим, виходячи з приписів статті 1117 Господарського процесуального кодексу України переоцінка доказів знаходиться поза межами компетенції суду касаційної інстанції. За приписами частини 2 вказаної статті касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішення чи постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Таким чином, враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції підстав для скасування постанови у справі та задоволення касаційної скарги не вбачається.

Враховуючи викладене та керуючись статтями 1115, 1117, 1118, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України, -

ПОСТАНОВИВ:

Постанову Рівненського апеляційного господарського суду від 06.10.15 у справі №924/1025/14 залишити без змін.

Касаційну скаргу Хмельницької районної державної адміністрації залишити без задоволення.

Головуючий суддя Т. Добролюбова

Суддя Т. Гоголь

Т. Дроботова